Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2014 року м. Київ К/800/21088/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.,

та представників сторін:

позивача - Мельника О.Д.,

відповідача - Царука Д.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Хмельницької області Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.02.2013

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013

у справі № 2270/7679/12

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінтек" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.02.2013, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 09.08.2012 № 0004251600/2926.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що позивач не підтвердив право на податковий кредит по операціям з окремими контрагентами необхідними первинними документами, у зв'язку з чим з огляду на приписи підпункту 60.1.5 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України оспорюване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню у повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями попередніх судових інстанцій, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові акти і відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що операції позивача з усіма задекларованими постачальниками мали безтоварний характер та не опосередковувалися дійсним рухом активів, що виключає законність відображення цих операцій у податковому обліку платника.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому позивача зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, ДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань достовірності формування показників податкової звітності за липень, серпень, жовтень, листопад 2010 року та лютий, квітень, червень, липень 2011 року, оформлену актом від 22.05.2012 № 3399/15-2/31359725. За наслідками цієї перевірки (з урахуванням результатів процедури апеляційного оскарження) ДПІ було прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 947 009 грн. (у тому числі 1 648 301 грн. за основним платежем та 298 708 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для цього донарахування став висновок податкового органу про формування позивачем податкового кредиту за операціями, реальність виконання яких не підтверджується документально, з наступними контрагентами: товариством з обмеженою відповідальністю «Деюре Групп», товариством з обмеженою відповідальністю «Грунттекс», товариством з обмеженою відповідальністю «Заінгата», товариством з обмеженою відповідальністю «Йонассен експрес», товариством з обмеженою відповідальністю «Українська промислова компанія «Крок», приватним підприємством «Сім-Сім 2009», товариством з обмеженою відповідальністю «Форлайт», приватним підприємством «Рейсмет-Юг», товариством з обмеженою відповідальністю «Фаларіс», товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер Групп Сервіс».

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який визначав порядок формування податкового кредиту до 31.12.2010) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Аналогічні за змістом приписи містяться у статті 198 Податкового кодексу України.

Так, за змістом пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, в порядку наведених правових норм підставою для відповідальності платника у вигляді позбавлення права на податковий кредит та застосування штрафних санкцій є відсутність, зокрема, податкових накладних, за якими було сформовано податковий кредит.

У справі, що переглядається, суди встановили, що на час проведення названої податкової перевірки позивач не надав податковому органові первинні документи (у тому числі податкові накладні), оформлені при виконанні господарських операцій з вищевказаними контрагентами, у зв'язку з втратою цих документів, а тому не підтвердив право на податковий кредит у відповідній сумі.

Наведений правовий висновок судів учасниками провадження в касаційному порядку не заперечується.

У той же час, приймаючи рішення про задоволення позову, суди зазначили, що до оспорюваного донарахування увійшли і суми ПДВ, включені Товариством до податкового кредиту за операціями з іншими постачальниками; первинні документи по цим операціями податковою інспекцією не досліджувалися, у зв'язку з чим підстави для виключення відповідних сум з податкового кредиту Товариства відсутні.

На підставі цього суди скасували оспорюване податкове повідомлення-рішення у повному обсязі, пославшись на приписи підпункту 60.1.5 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України.

Однак здійснене судами правозастосування не відповідає вимогам податкового законодавства, що регулює розглядувані правовідносини.

Так, підпунктом 60.1.5 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України передбачено, що податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов'язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

Згідно з пунктом 3.4 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 985, якщо за результатами адміністративного або судового оскарження грошове зобов'язання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування, та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість зменшується, то до платника податків направляється податкове повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання, якому присвоюється номер та вноситься до відповідного реєстру податкових повідомлень-рішень у порядку, передбаченому пунктом 3.3 цього розділу.

Таким чином, з огляду на наведені законодавчі приписи суд, дійшовши висновку про правильність донарахування платникові податкового грошового зобов'язання лише у частині, повинен частково скасувати оспорюване податкове повідомлення-рішення; за наслідками набрання таким рішенням законної сили відповідне повідомлення-рішення є відкликаним, що обумовлює виникнення у податкового органу обов'язку прийняти нове податкове повідомлення-рішення з урахуванням зменшеної в судовому порядку суми податкового зобов'язання.

З матеріалів даної справи вбачається, що сума податкового кредиту по операціями з названими контрагентами (непідтвердженість якої на момент перевірки встановлена судами при вирішенні даного спору) складає 1 491 165,63 грн., у зв'язку з чим у судів були відсутні правові підстави вважати оспорюване податкове повідомлення-рішення незаконним в частині донарахування цієї суми та відповідної суми штрафних санкцій.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Хмельницької області Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.02.2013 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013 у справі № 2270/7679/12 змінити в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.08.2012 № 0004251600/2926 у сумі 1 761 398 грн. (у тому числі 1 491 167 грн. за основним платежем та 270 232 грн., за штрафними санкціями).

У цій частині позову відмовити.

3. В решті постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.02.2013 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013 у справі № 2270/7679/12 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько